Чим більше болить серце, тим більше люби

Я був украй розгублений. Я не міг поділитися з батьками своєю величезною таємницею і розповісти їм, що в мене на душі. Але також я не міг тримати це в собі. Я не знав, як бути. Я зрозумів, що отримав особливу місію Небес — це була величезна і важка відповідальність. Я здригався від страху, варто було мені подумати, що можу з нею не впоратися. Я став молитися ще відчайдушніше, ніж раніше, намагаючись заспокоїти свою збентежену душу, однак це теж не допомогло. Скільки б я не намагався, і на мить не міг звільнитися від спогадів про зустріч з Ісусом. У спробі заспокоїти свою душу й зупинити сльози, я склав вірш:

Корона слави 

Коли у людях сумніваюся, мені болить,
Засуджувати інших — це нестерпно.
Коли у серці ненависть кипить,
Який же сенс тоді на світі жити?

Коли я вірив, відчував у спині ніж брехні.
Коли любив, отримував я зради.
Страждання й сум наповнювали дні.
Невже я не правий? — питався я поради.

Так, неправий!
Навіть в омані вірити продовж,
Навіть у зраді вчися пробачати,
І навіть тих, хто ненависті друг,
Навчись любити і плекати.

Ти витри сльози й усміхнися тим,
Хто бреше і не кліпне оком,
Для кого зрада — це звичайна річ,
А каяття є невідомим кроком.

Господь, який це біль — любов!
Ти подивись на мої руки.
Долонь мені на груди поклади,
То ж серце розривається від муки.

Якщо гонителів своїх люблю,
Отримую я перемоги лаври.
Коли і ти крокуєш цим шляхом,
Тобі вручу корону слави.

Зустріч з Ісусом повністю змінила моє життя. Його сумний вираз обличчя залишився в душі, ніби його там викарбували, я не міг думати ні про що інше. З того дня я з головою занурився у Слово Боже. Часом мене оточувала непроглядна темрява й охоплював біль, який заважав навіть дихати. Інколи моє серце наповнювалося радістю, наче я дивився, як ранкове сонце сходить над обрієм. Я пережив низку подібних днів, які допомогли мені зануритися все глибше і глибше у світ молитви. Я прийняв нові слова істини, які почув безпосередньо від Ісуса. Я опинився в Божому полоні, і моє життя кардинально змінилося. Я замислювався над багатьма речами і поступово став неговірким хлопчиком.

Кожен, хто крокує Божим шляхом, повинен прагнути до своєї мети всім своїм серцем і повною мірою присвячувати себе. Цей шлях вимагає завзятості. Я впертий від народження, тому наполегливість була характерною мені рисою. Дана Богом завзятість допомогла мені подолати труднощі й піти призначеним мені шляхом. Щоразу, коли в мене зʼявлялися сумніви, я заспокоювався, згадуючи: «Я безпосередньо отримав це слово від Бога». Це був дуже непростий вибір, бо, обираючи цей шлях, я мав пожертвувати рештою моєї молодості. Іноді в мене виникало бажання уникнути цього шляху.

Хоч би як важко було, та мудрець продовжує рухатися вперед, покладаючи надію на майбутнє. Нерозумна ж людина, навпаки, відкине своє майбутнє заради миттєвої насолоди. Коли я ще був малим, мені теж на думку спадали різні дурниці, але зрештою я обрав шлях мудреця. Я з радістю пожертвував своїм життям, щоб пройти шляхом, якого так прагнув Бог. Я не міг втекти, навіть якби спробував; це був єдиний шлях, яким я міг піти.

Чому ж Бог покликав мене? Навіть зараз, коли мені вже виповнилося дев’яносто, я кожен день дивуюся, чому ж Бог покликав саме мене? Чому з усіх людей у світі Він обрав саме мене? Це сталося не через те, що я був красивим, мав видатний характер чи глибокі переконання. Я був нічим не примітним, впертим і нерозумним хлопцем. Якщо в мені й було щось, за що Бог мене обрав, то це, напевно, палке прагнення моєї душі знайти Його, та тужлива любов по Ньому. Будь-коли і будь-де любов залишається найважливішою річчю. Бог шукав того, чиє серце було сповнене любові, і хто, зіткнувшись зі стражданнями, міг би подолати їх саме завдяки цій любові. Я був хлопчиком з далекого села, якому не було чим пишатися. Навіть зараз усе, чого я прагну, немов божевільний — це Божа любов. 

Я не міг знайти жодної відповіді самотужки, тому всі свої запитання звернув до Бога. «Боже, ти справді існуєш?» — спитав я, і саме так дізнався, що Він насправді є. «Боже, чи є у тебе якісь заповітні бажання?» — спитав я, і так дізнався, що Він теж чогось прагне. Я спитав Його: «Боже, чи я тобі потрібен?» і так зрозумів, що Він має потребу в мені.

У ті дні, коли мої молитви та посвята були призначені Небесам, Ісус неодмінно з’являвся і передавав особливі послання. Коли я щиро прагнув щось дізнатися, Ісус завжди з’являвся з лагідним виразом обличчя і відкривав мені істину. Його пояснення завжди були чіткими і врізалися в душу, немов гострі стріли. Це були не просто слова, це були одкровення, які відкривали новий світ, це була істина про створення Всесвіту. Розповіді Ісуса були схожі на легкий подих вітру, але його слова западали глибоко в душу, і я молився з таким палким шімджон, що був здатен вирвати дерево з корінням. Поступово мені почали відкриватися основи Всесвіту та принцип творення цього світу.

Улітку того року я подорожував країною. Грошей я не мав, тому ходив по домівках і просив поїсти. Якщо мені щастило, я їхав вантажівкою. Так я відвідав усі куточки країни. Хай би де я був, я бачив, що моя батьківщина — водоспад сліз. Сумним зітханням голодних людей не було кінця й краю. Їхній скорботний лемент перетворювався на сльози, що текли, мов ріка.

«Ця жалюгідна історія має закінчитися якомога швидше», — сказав я собі. «Наш народ не повинен страждати в горі та відчаї. Я маю знайти шлях, щоб поїхавши до Японії та Америки, розповісти світу про велич корейського народу». Завдяки цій подорожі я зміг би отримати додаткову наснагу, щоб зробити майбутнє ще впевненішим. 

Я стиснув зуби, мій розум повністю зосередився, і я чітко побачив шлях, яким я маю пройти: «Нехай що, але я врятую наш народ і принесу Божий мир на цю землю».