Материнська нація
Коли б ми не проводили заходи в нашому комплексі на берегах озера Чонпьон у Кореї, в них завжди беруть участь тисячі японських членів Руху об’єднання. Це місце є нашою первісною духовною батьківщиною. Я завжди переймаюся, щоби прийняти та розмістити там від 3000 до понад 6000 осіб, оскільки для цього потрібно докласти неймовірних організаційних зусиль. Зі свого боку японські члени руху відчувають радість, коли відвідують свою духовну батьківщину в Кореї. Вони цінують молитву на святій землі, як-от у районі Помнекколь у Пусані, де Батько Мун побудував свою першу церкву з коробок від військових пайків та глини. Також вони цінують церкву головного офісу в Чонпадоні. Багатьом така нагода і честь випадає раз у житті.
Видовище, коли тисячі посвячених японських членів церкви приїжджають до Кореї, справляє враження величної духовної хвилі, яка, я вірю, принесе позитивні зміни в Азії. Азію вважають континентом майбутнього, й для цього є чимало підстав. Зокрема, одна з них полягає в тому, що тут найдинамічніше відбувається відродження і розширення Руху об’єднання. Японія стала другою країною, де розвинувся Рух об’єднання. Місіонерська робота там розпочалася доволі драматично. У липні 1958 року місіонер Че Бонг Чун у Пусані сів на корабель, що прямував до Японії. Його місіонерська робота — це справжній марафон труднощів. Позаяк він приїхав без правильної візи, його заарештували, ув’язнили, а згодом і госпіталізували. Урешті-решт пан Че прорвався — і 2 жовтня 1959 року о 7:15 вечора на напівзруйнованому горищі в Токіо він провів першу публічну недільну службу японської Церкви об’єднання. Відтоді протягом 60 років Церква об’єднання поширилася на всю Японію.
Однак це був непростий шлях. Нас постійно звинувачували, що ми є сектою. У відповідь на нашу діяльність за перемогу над комунізмом ми зіткнулися з жорсткою опозицією з боку японських комуністів. Коли декілька відомих людей взяли участь у церемоніях Благословення шлюбу, дехто з японців злякався, відчувши, що наш рух дужчає. Вони почали протистояти нам через ЗМІ. Упродовж десятиліть мій чоловік не міг в’їхати до Японії, а дехто з наших улюблених членів церкви навіть помер. Головний наступ на свободу віросповідання проявлявся тоді, коли японська влада закривала очі на кримінальне викрадення наших членів церкви й утримання їх доти, поки вони не відмовлялися від своєї віри. Доходило навіть до того, що їх відправляли в психіатричні лікарні.
Попри значні труднощі, Рух об’єднання в Японії стабільно розвивався. Нині суспільство визнає хибність такого підходу. Адже наш рух є осяйним світлом для японського суспільства. Японія послала тисячі місіонерів по всьому світу. Вони абсолютно щиро присвячували себе, викладаючи Божий Принцип і служачи місцевим громадам.
До 1990 років дві групи корейських іммігрантів, що живуть у Японії, цуралися одна одну через ідеологічні розбіжності. Вони заснували дві організації: Міндан — продемократичну спілку корейців, що мешкають у Японії, і Чонрьон — пропхеньянську асоціацію мешканців із Кореї в Японії. Було дуже прикро, що громадяни, які належать до одного корейського народу, відокремилися одні від одних, як вода й олія. Позаяк ми займалися діяльністю, пов’язаною з «Перемогою над комунізмом», то налагодили зв’язки навіть із Чонрьон і запросили їх відвідати Південну Корею. Спочатку їм було важко нам довіряти, однак відчувши щирість наших пропозицій, вони таки приєдналися до поїздки. Згодом багато з них відійшли від комуністичних поглядів.
Влітку 2018 року на «Сайтама Супер Арена» в Токіо ми провели мітинг надії і рішучості за розвиток Божого провидіння в Небесній Японії. Так ми відзначили 60-річчя діяльності руху в Японії. Під час звернення я закликала Японію і Корею взятися за руки та разом рухатися вперед заради майбутнього. Я заохочувала дві нації досягнути душевної єдності і завершити будівництво корейсько-японського підводного тунелю, зв’язавши в такий спосіб дві країни і світ Міжнародним Шосе миру.
Із 1960-х років я відвідувала Японію при кожній нагоді, щоб зустрітися з членами церкви, поділитися власним досвідом та надихнути місіонерів. Я виступала публічно, доносячи Боже слово під час сотень зібрань у різних містах, включно з Токіо, Нагоєю і Хоккайдо.
У Нагано — японському місті, де проходили зимові Олімпійські ігри, — відбулася особлива подія, яка не залишила мене байдужою. Церква об’єднання в Нагано була маленьким приходом, що на початку складався з декількох десятків парафіян. Завдяки моїм постійним заохоченням вона почала стабільно розвиватися. Поруч із чудовою, затишною церковною будівлею розташувався тренувальний центр «Хваранг». Місцеві члени церкви назвали його так на честь шляхетного духу, який спрямовував еліту молодих лідерів у часи корейської династії Шила. Я не хотіла стояти осторонь від посвяти членів церкви, тож приїхала сюди, аби надихнути їх, і попросила принести там плоди Божої волі. Я посадила яблуню у дворі за церквою. Кілька років по тому, коли я знову туди повернулася, яблуня вражаюче виросла, і вродили смачні яблука. Подібно до тієї яблуні, слово, яке я посіяла в Японії, примножилося і дало великі плоди.
Я благословила Японію, щоб вона нині постала як Небесна Японія — країна з новою культурою і суспільством. Десятки тисяч японців і японок почали нове життя в Божих обіймах завдяки Істинним Батькам. Щороку багато з них перетинають Корейську протоку, аби відвідати батьківщину своєї віри. Ці зібрання членів церкви роблять наш кампус «Ейч Джей Чонвон» мостом гармонії між двома націями, що колись ворогували.
Японія завжди в моєму шімджон, а надто в часи природних катастроф та інших негараздів. Сильні землетруси в Тохоку і Кумамото та повінь у префектурі Окаяма призвели до незліченної кількості людських жертв і великих руйнацій. Коли трапилися ці лиха, я висловила свої співчуття і надала щиру підтримку. У світлі глобального Божого провидіння Істинні Батьки благословили Японію як країну матері. Мати віддає все своїм дітям без останку. Як матір безсонними ночами піклується про свою дитину, так само і Японія йде шляхом жертовності з материнським шімджон заради всього світу.